Не цілуй мене кулями...
Не питай мене: «воно як?»...
Най гримить тобі мій амінь :
де б не була — не була твоя!
Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,
а я, де б не була, — не була твоя!
Сонце сховалось за хмари,
забагато зомбі, сука, набоїв замало...
Холодно, темно і сиро,
нічого проб'ємось, ЗСУ сила…
Треба поспати годинку,
та як заснути орки в моєму будинку…
Окуповане село, незвані гості,
Боже, дай мені сили, диявол, дай мені злості…
Дай мені лють безлімітну,
таку, щоб навіки осліпнуть...
І різать свиней не вагаючись…
Я вдома, ми разом, я засипаю чи
це усе насправді… Тебе бліду
бачу, кричу, — мама я уже іду!
Прокидаюсь… Від власного крику…
Помолитись би… Та не знаю молитви.
Не цілуй мене кулями...
Не питай мене: «воно як?»...
Най гримить тобі мій амінь :
де б не була — не була твоя!
Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,а
я, де б не була, — не була твоя!
Холодно… Завтра буде жарко…
дивлюсь в землю, в землі корні…
Раніше мама просила не знімати шапку,
а тепер бронік.
Смішно… А завтра буде весело…
Відбиваю чуже село… А хтось моє село…
Не знаю та маю надію…
Саня швидко вирубається, я так не вмію…
Мабуть, витримки бракує…
Хоть би тато не поліз на кулі…
Як ті суки заваляться в двір…
Старий точно наламає дрів…
Щоб знущались, не дасть того…
Він упертий… Люблю його…
Боже, зло накажеш коли ти?
Помолитись би… Та не знаю молитви.
Не цілуй мене кулями...
Не питай мене: «воно як?»...
Най гримить тобі мій амінь:
де б не була — не була твоя!
Не вкривай мене пагорбом,
не кради золоті поля,
ти й на троні сидів рабом,
а я, де б не була, — не була твоя!
Україна не буде твоя, хуйло,
ти, мабуть не розслухав, тобі чулось «хелоу»,
українець у неволі — це вічні бунти,
думаєш від Бога урятує бункер?